Острів скарбів, Стрільчий

Нещодавно мені з командою краєзнавців, пощастило відвідати один з най таємничіших островів Дніпропетровщини, Стрільчий. Поїздка залишила по собі пам’ятні враження

 Невідомими шляхами

 Дорога до острова Стрільчий від міста Дніпра не така вже й довга – на неї ми витратили не більше години. Та чимало часу пішло на мандри селищем Волоським, біля якого й розташований острівець. Селище – звичайне, не дуже заможне, тож його дороги «бажають кращого», а будь-яких туристичних вказівок – взагалі немає.

Місцеві ж на запитання, «де острів Срільчий» –здивовано розводили руками. Врешті одна жінка здогадалася, який острів ми шукаємо, пояснила: «Мабуть це Утес…». Отакої! Виходить, жителі Волоського називають старовинний козацький острів та скелю на ньому, російською - «Утес» й взагалі не відають як історично зветься острів.

 Козацький скарб

 При наближенні до берега, бачимо лінію чималих забудов. Ті, хто має тут будиночки, здебільше люди заможні – тож панівно загородили усі шляхи до берега й до Стрільчого, наче він у їх власності. Врешті знаходимо один вузенький провулочок й ним спускаємося до Дніпра, готуємо човен та починаємо переправлятися. Дехто з учасників мандрів взагалі вирішує переплести на острів вручну. Від берега до Стрільчого – шлях недалекий, усього якихось 300 метрів. Вода ж тут здебільше тепла, місцями навіть гаряча.

Зустрічаються й холодні течії, - під островом б’ють джерела. Загалом Стрільчий – дуже цікавий острівець: майже весь скелястий, з одного боку має «Гору», з іншого – більш рівну місцину, посередині – росте дерево. А от величного дуба, що височів десь тут за часів козацтва – нині немає. З ним пов’язана легенда про запорізький скарб. Начебто, на цьому острові закопані козаками великі гроші. «Запорожці десь тут глибоку яму вирили, склали туди золото, срібло, рушниці і засипали все піском. Потім розклали на тому піску якогось хлопця і добряче його відсікли. Запитали в хлопчини: «А знаєш, за що ми тебе січем?» - «Ні, не знаю», - мовив хлопець, плачучи. Вони його вдруге побили, знову запитали: «А за що, б’ємо -знаєш?"-"Ой, татусенькі рідненькі, не знаю ». Давай втретє. Кричав хлоп'я, кричав, поки не охрип.« Досить », - кажуть. Знову питають: «Скажи, за що ми тебе січем? » - «Щоб пам'ятав, де закопали скарб». «Ну, - кажуть, - здогадався; Озирнись ж і йди з Богом ". Вирвався хлопець та й додому вернувся. Це було як Січ зруйнували. Через кілька десятків років з Київської губернії вернувся цей хлопчик на місце та вже дідом. Пішов шукати скарб козаків на Стрільчий. Та місце - змінилося, було загорнуте камінням. Довго він скарб шукав, та так і не знайшов.»

Місцеві ж вважають, що той скарб козаки заховали не на острові – в печерах під ним. Справа втому що під островом з одного боку є розщелина. Куди вона веде –невідомо, та скоріше за все до побудови Запорізької ГЕС, ця частина острова була над водою, тож туди можна було дістатися. Чим не місце для козацького скарбу! Нині ті печери - затоплено. Тож козацькі скарби, якщо вони є, – у надійному захисті.

Загалом Стрільчий здавна користувався увагою людей. Науковцями доведено, що тут в кам’яному віці існувала майстерня, на її рештках згодом дослідниками були знайдені: одбивні та поліровані кам'яні знаряддя, кістяні та гончарні вироби. «Вироби цієї майстерні відзначаються красою та чистотою обробки, великою різноманітністю в типах та орнаментовці предметів». – згадує у своїй книзі «Дніпрові пороги» Дмитро Яворницький.

 Екстремальний та забруднений

 Під час нашої експедиції, не було виявлено ніяких особливих скарбів, зате ми побачили купи сміття що лишають на острові рибалки, відпочиваючі. Під деревом, справжнє сміттєзвалище: пляшки, папір, тощо.

Дивлячись на усе це, соромно стає за тих наших земляків, що втратили повагу до природи й не вміють відчувати красу, берегти її!

Стільчий сьогодні –ще й місце екстимального відпочинку молоді. Місцеві хлопці перепливають сюди, забираються на високу скелю й стрибають звідтіля у Дніпро. Не наважилися наслідувати їх прикладу та з захопленням споглядали за стрибками. Дійсно - вражає!

Загалом острів ще й сьогодні - дуже мальовничий та колоритний. А який красивий захід сонця тут можна побачити! Най вибагливіший фото знавець буде вражений. Та не слід забувати й про небезпеку. Усюди – змії: вони вигріваються на камінні, сидять під берегом, вільно плавають. 

Тож, перебуваючи на острові, треба бути дуже уважними та пам’ятати – «ви в гостях»! І головне – не руйнуйте природу сміттям! Згадуйте про нащадків – треба ж і їм лишити красу у спадок!

Манрівники-патріоти

Мешканці Дніпра, Віталій Танцюра та Маріанна Гавриленко подорожують Світом власним автомобілем, який розфарбовано в національні кольори. Наші земляки вже об'їхати всю Європу, Південну та Північну Америку. Та цього їм виявилося замало - найближчим часом Віталій та Марина завітають ще й в Азію. Усюди де не бувають – цікавляться життям українських діаспорян, зустрічаються з ними, вивчають побут, розповідають про Україну. Тим самим наші мандрівники ніби єднають душі українського народу! 

 

 Бюрократична «Маньяна»

-Пане Віталій, пані Марина, яке враження на Вас справила подорож Америкою?

- Дуже цікаво було й складно! Перетнули Південну Америку практично по тій паралелі, як і в «Пошуках капітана Гранта». Довелося: плисти, підніматися високо в гори до 5 тисяч метрів над рівнем моря, їхати гірськими дорогами. Це, звичайно, зовсім інший світ, не схожий на Україну!

Аргентина - величезна країна там не скрізь цивілізація. Від’їжджаєш навіть на 20 км від міста- й маєш простір до 200 км без зв'язку, будь-якого живого нагадування, що десь є люди. Дороги різні: з нормальним покриттям, а є й суцільне бездоріжжя.

 - Подорожували власною машиною. Не було з цим проблем?

- Ще й які! Довелося повністю ремонтувати двигун в Гондурасі. Справжні пригоди! В Аргентині зіткнулися з такою ж корупцією, як в Україні. Там за усе треба давати чималі гроші. Наприклад: приходиш забирати машину в порт а тобі кажуть: «Йди до брокера,  брокер згодом відправляє до нотаріуса, за довіреністю що коштує 100 доларів. Потім ще є «митний брокер», який вам обійдеться в 500 доларів...

Ти в шоці, питаєшся: «Чи можна дешевше?». Кажуть: «Звісно, можна!», усміхнено пояснюють: «Але тоді самі все вирішуйте». Та яке там «самі», бо ж навіть на територію порту ніхто не пускає! Тож вимушені були виконали зобов'язання, брокера найняли, довіреність виписали. А тут наблизився час фестивалю, що проходить по всій Південній Америці. Виявилося, якщо машину не заберете до фестивалю – тільки після свят вже вдасться. Святкування ж тривають аж 10 днів, а оренда місця в порту на день коштує 100-150 доларів. Отакі от колізії! У підсумку, за все переплатили близько 2 тисяч доларів.

- Тобто в мешканців Південної Америки доволі специфічний темперамент?

(Маріанна Гавриленко):

- Для них слово «маньяна», тобто «завтра» - стандартна ситуація. Кажуть «Приходьте завтра», приходиш на наступний день - тобі знову це з усмішкою зазначають. І так може тривати дуже довго: тиждень, два, три, поки добре не заплатиш. Вся Південна Америка живе в такому ритмі!

 На борщ у Бразилію!

-Головною задачею Ваших подорожей було спілкування з українською еміграцією за кордоном. Це - вдалося?

(Маріанна Гавриленко):

-Так, ми зустрічалися з українцями що живуть за кордоном. В їх числі: представники нашої діаспори, що переїхали ще понад 50 років тому. Нині маємо інформацію майже по кожній країні, яку відвідували(щодо того, як там живуть наші земляки та їх нащадки). Українці південної Америки сильно різняться від наших земляків в Європі! Там міцні та великі діаспори! Хоча багато людей переїхали ще на початку минулого століття, та й сьогодні -зберігають національну автентичність. В деякому смислі, вони є навіть більшими українцями ніж ми, бо не мали отих 70 років Радянського союзу: спілкуються українською, співають українські пісні, добре знають народні танці, тощо. Там є й українська церква.

-Де мешкає найбільша наша діаспора?

- В Бразилії. Три провінції цієї країни складаються: з українців, італійців та німців. Тобто є там цілі міста, де живуть потомки наших земляків, німців та італійців. Загалом і в Бразилії і в Аргентині є навіть готелі та ресторани з українськими назвами. Наприклад, ми жили в готелі «Буряк», яким керують теж колишні українці.

Дорече, політична криза, яка склалася в Бразилії нещодавно, пов’язана й з тим, що українські та німецькі регіони цієї країни, підняли питання про відділення від Бразилії. Вони виробляють майже 70% національного ВВП й втомилися працювати на всю країну!

 В пошуках сметани

-Чи сподобалася Південноамериканська кухня?

(Маріанна Гавриленко):

-Насправді Ми дуже страждали через місцеві страви. Склалося враження, що у Південній Америці корінне населення загалом не вміє готувати. У них дуже специфічні страви, важкі для шлунку!  Південноамериканці їдять здебільше картоплю та маїс й смажене м'ясо. Одначе, ті ж аргентинці для приготовлення м’яса (на мангалі) загалом не використовують ані спецій, ані маринаду. Ніде купити творогу, сметани!

Виняток - південь Бразилії та Мендоса в Аргентині – там домінує повністю українська кухня: борщ, вареники, домашні ковбаси. Лише в цих краях є ковбаса, яку можна їсти! Бо загалом ковбаси місцевого виробництва «бажають кращого». Та добре, що в деяких регіонах Бразилії та Аргентини є великі підприємства, якими керують колишні українці! 

Так, одну з най відоміших компаній- виробників кави в Аргентині очолюють три брати – українці, нащадки наших земляків, що переселилися в Аргентину ще на початку минулого сторіччя.

Небезпечна подорож

-Вже готуєтеся до Азіатської подорожі. У чому її складності?

Віталій Танцюра :

- Подорож розрахована на 3 місяці, та, судячи з усього, буде більш довгою, бо існують складності. Справа в тому що як такого, азійського маршруту не існує. Є три альтернативних маршрути - південний, китайський і північний. Всі мають недоліки! Південний варіант: припливаємо в Таїланд, потім - через Камбоджу, Індію, Афганістан, Пакістан і так далі. Та тут стикаємося з питанням безпеки і складної візової політики. От і при в'їзді до цих країн треба заплатити заставу за транспортний засіб, це ж коштує у чималу суму. Інший маршрут - через Китай. Та й цей варіант не проходить, тому що стикаємося з масою нюансів технічного плану: необхідна реєстрація автомобіля, китайські права, китайський гід, тощо.

Лишається північний маршрут, що пролягає через Росію. На сьогоднішній день наша машина вже пливе до Владивостока. Сподіваємося, що 11 липня вона туди прибуде. Але й тут є складності - у нас аво жовто-блакитного кольору, тож, якщо в'їдемо на ній в Росію – будуть проблеми. Маршрут на Сьогоднішній день такий: Владивосток (забираємо авто, легкий ТО, заміна масла), потім: Байкал, Казахстан, Баку, Грузія. У Грузії знову прийматимемо рішення, як рухатися далі. Є теж три варіанти. Перший: з Туреччини в Угорщину, Молдову, а потім додому, об'їхавши Чорне море. Другий: паромом або з Грузії або з Туреччини в Одесу. Третій: через Краснодарський край в Харків. Схиляємося до нього

-Але ж долати маршрут Росією на жовто-блакитному авто... Чи не виникнуть проблеми?

Віталій Танцюра :

- Проблеми можливі, бо ж у РФ є ПДР, за якими авто не може бути розфарбоване більше ніж на 35%. Загалом, у жодній країні в нас не було питань з приводу кольору машини. Лише в двох країнах: Росії та Китаї - можуть бути ускладнення. Зараз опрацьовуємо варіант тимчасового «камуфляжу» для машини, є спеціальні фарби, що згодом можна змити. Дуже не хочеться плівку з соняшниками, яка сьогодні є на авто, знімати, було б дуже прикро. В будь-якому разі, постараємося якомога менше їхати  Росією.